Категорія: Статті

Форма і зміст. Два великих пласти, які я допомагаю досліджувати клієнтам в парній терапії. Дуже часто на перших сесіях ми розбираємо одне-два речення, які один з партнерів говорить іншому на початку зустрічі, і одне-два речення, якими інший відповідає. Якщо форма не відопвідає змісту послання, або є такою, що істиний меседж просто неможливо вловити, це часто стає причиною конфлікту. Інший легко спалахує і цикл повторюється. То ж якщо люди сваряться про шкарпетки, то це вкрай рідко лише про шкарпетки. І якщо це так, то розмова може легко закінчитись пригадуванням образ, які стались 5-10-15 років тому.   Це окрема навчика - говорити так, щоб...

Якщо ви перебуваєте за кордоном і відчуваєте, що: Всього забагато.  Дратуєтесь на дрібниці. Постійно відчуваєте втому. Планування можливе лише у короткостроковому варіанті.  Вам важко виконувати задачі, які завжди давались просто.   Постійно вагаєтесь чи повертатись, і коли це робити. Боїтесь за рідних, що залишились вдома. Винуватите себе за радощі чи комфорт, який у вас зараз є. Не можете визначитись, чи планувати своє життя за кордоном у довгостроковому варіанті і вкладатись у це, чи ще зачекати. Періодично плачете від розгубленості.  Вам важко даються нові контакти і взагалі хочеться по-менше виходити з дому. Вимагаєте від себе вже нарешті адаптуватись, бо ж вже майже рік від початку повномасштабного вторгнення минув. Якщо щось із цього про вас...

«Я витримую». Жорстку критику. Знецінення. Непривітне оточення. Якщо це відбулось ситуативно і ви впорались - вітаю вас. Це прекрасні новини. Якщо ж ваше життя побудоване таким чином, що історії, в яких вам доводиться витримувати усілякий треш (війну зараз не рахуємо, бо від цього наразі ніде не подітись), є певною нормою буденності - ситуація не така вже й прекрасна. Так стається, що якщо підростаючи ми мали емоційний травматичний досвід до якого звикли, у дорослому житті ми можемо несвідомо шукати ситуацій, в яких історія буде повторюватись.  Для когось це навіть може стати предметом гордості:  - Він/вона мене сильно критикує, та це нічого. Я витримую. -...

Напишу вам трохи про свої спостереження в практиці і про психотерапію як таку. Бачу, як може бути важко освоїти в стосунках те, що я називаю «контактна злість». Знаєте, це коли ви в процесі діалогу з людиною ви встигаєте помітити, що вас шось не влаштовує (і, прикладом, що ви сердитесь, або чимось заділись), і ви ризикуєте про це говорити (бажано, звісно, обираючи форму).  Тобто ви не ображаєтесь і замовчуєте. Не знецінюєте власні почуття (ой, та не так вже мені було неприємно, то чого про це казати?). Не знецінюєте і не виправдовуєте іншого (то вона не тямить, що говорить). Ну, і не йдете...

Вгадаєте, якого переживання згідно досліджень люди бояться найбільше? Зовсім не болю чи туги, не сорому чи провини. Найбільше люди бояться почуття радощів/щастя (з англ. joy), говорить американська психологиня Брене Браун, і я з нею повністю погоджуюсь. Ми намагаємось не сильно занурюватись в це переживання, щоб пізніше не сильно розчаруватись, коли щось піде не так. Народні мудрощі тут сильно приходять “на допомогу”, аби негайно припинити нєпотрєбство у вигляді радощів: “голосно смієшся - будеш голосно плакати”.  Щойно ми відчуваємо щастя, одразу лякаємось, що його втратимо. І, таким чином, намагаємось підстелити соломки, аби розчарування було не таким сильним і болісним. Якщо нам все ж...

Я обожнюю роботу з парами. Мабуть, наразі це одна з моїх найулюбленіших форм психотерапії. Більшість пар, які приходять, налаштовані на тривалу роботу. І це просто неймовірно: бачити і супроводжувати непростий і по-своєму унікальний шлях, яким ідуть двоє людей.  Різниця між тим, з чого починаєш, і куди приходиш за кілька місяців (а тим більше - за рік) роботи з парою - разюча. Адже коли ми вчимось говорити і чути іншого, а також починаємо бачити істинний предмет конфлікту, напруга, що накопичувалась роками, помітно зменшується. А це вже те місце у стосунках, коли можливо побачити не тільки накатану колію взаємних образ, а й глибину...

В Празі невисокі будинки. І під’їзди на невелику кількість квартир. Номери на будинках червоні і сині. Червоні - це кадастрові номери присвоєні будинкам під час забудови. І починаються вони від центру. Сині номери почепили німці, щоб рахувати було легше. Як частка історії лишились і ті, і інші.  А от на квартирах номери не пишуть. Звичайно ж, вони присвоєні, але на дверях і домофонах виключно імена та прізвища. І це прекрасно. Такий маленький, але такий значущий крок протидії знеособленню.  Для того, щоб створити образ ворога, необхідно максимально узагальнити людей в сіру масу. І щоб дати собі внутрішній дозвіл винищувати націю, треба стерти персоналії....

Коли йдеться про агресію, на думку спадають її явні прояви. Наприклад, коли кричать, лаються, або б'ють. Куди складніше розпізнавати агресію у свій бік, коли вона загорнута в турботу, увагу і бажання зробити вам приємно. Проблеми починаються у випадках, коли приємності роблять вам за ваш же рахунок. Наприклад, ви не їсте сир. Ну, не любите ви його, і все тут. Але вашій турботливій мамі це абсолютно неважливо. Вона-то знає, що насправді корисно і добре. А те, що вам тридцять рочків - це такі дрібниці, що на них можна просто не звертати уваги. Звісно, за цією інтенцією з сирком стоять благі наміри - зробити...

Питання, актуальне для багатьох. І прямий зв'язок із зовнішнім виглядом тут є не завжди. Бувало, що до мене в терапію приходили люди в ідеальній спортивній формі, які все одно собі не подобалися і не любили своє тіло. Це призводило до того, що всі корисні заходи для тіла ставали мало не знаряддям тортур. Фігура ставала відмінна, але щастя не прибувало. То як же полюбити своє тіло? Уявіть близьку людину, яку ви дуже любите, цінуєте і поважаєте, і яка відповідає вам взаємністю. Як ви вибудовуєте з нею стосунки, щоб вони були теплими і добрими? По-перше, ми цією людиною цікавимося. І тому знаємо, що їй важливо. Що...

Днями мені прийшло нове інвалідне крісло, зроблене за індивідуальним замовленням (фантастика, яка стала нарешті можливою в Україні абсолютно безкоштовно). Раділа я так, ніби всі свята в році трапилися одночасно. Уявіть, що у вас є всього одна пара взуття. Вона має вам подобатися, чудово сидіти, пасувати до різного одягу. Одним словом - бути ідеальною. Адже це не тільки ваш комфорт, це ще й аксесуар, який завжди з вами. Саме так я дивлюся на своє крісло сьогодні. Але так було не завжди. Пам'ятаю, як 8 років тому мені приїхало нове інвалідне крісло. Чоловік його збирав, а я ридала без зупинки 40 хвилин. Із кріслом...