Якщо ви перебуваєте за кордоном і відчуваєте, що:
Всього забагато.
Дратуєтесь на дрібниці.
Постійно відчуваєте втому.
Планування можливе лише у короткостроковому варіанті.
Вам важко виконувати задачі, які завжди давались просто.
Постійно вагаєтесь чи повертатись, і коли це робити.
Боїтесь за рідних, що залишились вдома.
Винуватите себе за радощі чи комфорт, який у вас зараз є.
Не можете визначитись, чи планувати своє життя за кордоном у довгостроковому варіанті і вкладатись у це, чи ще зачекати.
Періодично плачете від розгубленості.
Вам важко даються нові контакти і взагалі хочеться по-менше виходити з дому.
Вимагаєте від себе вже нарешті адаптуватись, бо ж вже майже рік від початку повномасштабного вторгнення минув.
Якщо щось із цього про вас – знайте, що ви не одинокі в цьому процесі. І величезна кількість українців, що перебуваються за кордоном, відчувають схоже. І, як на мене, найважливіше і найкраще, що можна з цим зробити – це пробувати бути до себе добрішими. По суті – практикувати співпереживання (self-compassion). Адже давити на себе в момент, коли і так важко – точно не найкраща ідея. То ж уявіть, як би ви втішали близьку і важливу вам людину в такій ситуації, і спробуйте сказати собі той теплий текст 🌷 стільки разів, скільки це буде потрібно.
#психологиня_анна_харченко