Коли я вперше потрапила на особисту терапію мені було 18 років. Мій емоційний стан був не просто розібраний, я почувалась вщент розбитою. Вже зараз, після багатьох років і двох освіт я знаю, що то був тривожно-депресивний епізод. Психотерапія в Черкасах, де я жила, тільки починала набирати оберти і спеціалістів було дуже мало. Мені пощастило потрапити до дуже хорошої психологині. І незважаючи на те, що я потребувала довгострокової підтримки, а спеціалістка гарно працювала на короткі дистанції, ті 15-20 зустрічей докорінно змінили моє життя. Адже у мене зʼявились сили на рух вперед, що було критично важливим в той кризовий період. і
Вже зараз, коли я сама працюю терапевткою, я віддаю перевагу довготривалій терапії (1.5 роки і довше), адже бачу яких фундаментальних змін можна досягти, якщо приділити достатньо часу. Плюс, деякі запити просто неможливо вирішити за 2-3 місяці. Але навіть короткі терапевтичні сети можуть сильно вплинути на те, куди поверне ваше життя. І це ще раз підтвердилось, коли я почала співпрацю з організацією, що надає психологічні послуги в короткотривалому форматі українським співробітникам гуманітарних організацій, що працюють в стресових умовах. Спочатку я думала: ну от хіба тут швидко допоможеш? Все ж люди в стресових умовах на фоні війни часто потребують тривалої терапевтичної підтримки. Проте деякі пожежі все ж можна загасити, а це вже не мало. Адже може надати людині ресурс, щоб не перейти точку неповернення з якої вертатись буде вкрай довго, або ж в деяких випадках – неможливо.
То ж якщо ви відчуваєте, що справлятись з безкінечними змінами і непередбачуваністю стає складно, не чекайте допоки стане нестерпно. Адже навіть короткострокова терапевтична підтримка може стати саме тим, що потрібно, аби не втрапити, наприклад, в депресивний епізод, або ж почати вихід з нього, коли ви вже там опинились.
#психологиня_анна_харченко