Відчуття дому. Щось, що для мене зараз розкидано по світу. Я точно вдома в Черкасах. Там, де народилась і прожила найдовше, і там, де не була вже більше двох років.
Мій дім в Києві. І фізичний, і по відчуттях. Адже останні 4 роки до повномасштабного ми з чоловіком прожили саме там. Там лишилась частина друзів і колег. Там розгортався мій шлях у психотерапію. І це місто я люблю, хоч і не встигла його відчути повністю своїм. Щойно ми активно пустили коріння, як довелось виїхати.
Мій дім в Празі. В першу чергу, тому що тут є мій чоловік. І тепер ще і наш пес Оскар. То ж можу сказати, що дім для мене там, де є принаймні одна рідна людина. А днями, мені прийшов подарунок від близької подруги з Києва – підвісок у вигляді дому, діставши який я розплакалась. Бо дуже хочеться, щоб нарешті всі пазли емоційного відчуття дому і його фізичної наявності нарешті зійшлись в одному місці, а не були розпорошені по всіх усюдах. А допоки це станеться, цей будиночок з жовтим віконцем і синьою стрічкою буде гріти мене на моєму запʼястку. І в цей прийдешній рік я хочу побажати вам зберегти або ж відновити усі складники відчуття «я вдома», які б зійшлись для вас в часі і просторі.