«За кожною конкуренцією стоїть маса потреб, далеко не пов’язаних із перемогою», – вірно зауважує моя супервізорка.
Буває, ми конкуруємо заради самого процесу. У ньому може бути багато драйву та енергії. Буває, для того, щоб заявити про себе. Буває, щоб стати помітними.
І якщо вступати в конкуренцію (а тим більше її вигравати) далеко не завжди потрібно, то витримувати конфронтацію, безумовно, важливо. Адже в житті не часто бувають ситуації, коли всі обставини склалися настільки сприятливо, що немає жодної потреби озвучувати свої бажання й потреби (тобто коли їх вгадали, і дали вам саме те, чого так хотілося).
Найчастіше вам потрібно, як мінімум, озвучити те, що хочеться, щоб отримати бажане. І ось тут починається найцікавіше. Вступати в конфронтацію страшно. І ми починаємо думати, що комусь потрібніше. Або, що нам не підуть у наших бажаннях назустріч. Або, що ще гірше, відторгнуть. І тоді можна навіть не починати пробувати.
А буває так, що в одну одиницю часу може трапитися або щось важливе для вас, або для іншого. Наприклад, коли в терапевтичній групі є дві (а то й більше) заявки на терапевтичну сесію в обмежену кількість часу. І всім болить. Як вирішити, кому потрібніше? А, найголовніше, як залишитися у стосунках після того, як сесія дістанеться тільки комусь одному з кількох охочих?
Саме в ситуаціях конфронтації людські стосунки мають бути важливішими за перемогу. Тоді виграють усі. Як це можна зробити практично? Пробувати говорити про свої почуття в цей момент і про те, що для вас так важливо в цій конкретній ситуації. Найбільша складність, як на мене, так це те, що вам доведеться пред’явитися своєю вразливістю. Адже агресувати на іншого або ображатися завжди легше і безпечніше. Але в цьому варіанті виграшу для всіх бути не може.
Натомість, якщо дозволите собі розкіш вразливості, то конфронтація зможе перетворитись в найконструктивніші переговори у вашому житті. А з них народиться новий, прекрасний досвід співпраці.
#психологиня_анна_харченко
#англомовна_психологиня