Не так давно мені розповіли історію: жили-були двоє закоханих і все у них було добре. Чи, може, їм тільки здавалося? Так чи інакше, вони одружилися, і незабаром народилася донька. Життя йшло розмірено, і ніщо не віщувало біди. А через 15 років одного буденного ранку дружина підійшла до чоловіка і сказала таке: «Я йду, бо покохала іншого».
Кохати – означає чекати?
Цю історію я почула від свого знайомого. Він ніяк не міг зрозуміти, чому так вийшло, і чи справді нічого не можна було вдіяти, окрім як розлучитися – адже він будував плани на старість, яку зустріне зі своєю вже колишньою дружиною…
І тут я задумалася про розставання і його причини. Коли ти кохаєш людину, і стосунки свіжі, то можна не тільки не бачити недоліки або ж особливості партнера. Можна бачити і думати, що «так буде не завжди», або «він здогадається», а «вона зрозуміє». І ми починаємо чекати. Це може статися якось не відразу. Коли закоханість сильна, ми не надто замислюємося про те, що не влаштовує, і про можливі наслідки. Але, як незнання закону не звільняє від відповідальності, так і неусвідомлення важливості наших потреб у партнерських стосунках, не скасовує відчуття гіркоти від невиправданих очікувань.
Частково це є відповіддю на запитання «Куди ж іде кохання?». Це відбувається не одномоментно. Доведено, що маленькі неприємні, але часто повторювані події завдають шкоди в сотні разів більшої, ніж ті емоційні травми, які ми потім пам’ятаємо все своє життя і визначаємо для себе як максимально важкі. У цьому разі справедливе твердження про те, що життя складається з дрібниць. Що виходить?
Якщо інвестуємо свої сили не в активне зміцнення і будівництво любові – тобто не в конкретні дії, а ВИКЛЮЧНО в мовчазні очікування, які партнер все ніяк не виправдовує – велике і світле почуття відходить на другорядний план. А то й зовсім вичерпується.
Якщо не вгадаєш… я підкажу!
Як же можна цього уникнути?
По-перше, вам доведеться чесно відповісти собі на запитання: а чи говорю я партнеру про свої потреби і бажання? Я не раз чула твердження жінок (особливо радянського покоління) про те, що для збереження стосунків «треба терпіти і мовчати». Терпіння – дуже хороша якість, яка стає абсолютно не актуальною в разі, коли ми терпимо і чекаємо, не озвучуючи чого ж саме. Цей феномен я називаю «диво телепатії». Він характерний для наших широт і виражається у фразах: «Він же розумна людина і повинен розуміти, що…», «Я їй/йому всім своїм виглядом показую, що…» тощо. Ми чекаємо, що людина, якій це адресовано, здогадається сама. Адже для нас це так очевидно! Коли ми трепетно й уважно одне до одного ставимося, то частенько справді можемо вгадувати бажання нашої половини і їх втілювати. І водночас, навіть за такої близькості, партнер може не завжди зчитувати ваші непрямі послання, або ж інтерпретувати їх по-своєму.
У підсумку – ви щось робили і докладали зусиль, а результат вийшов нульовий, або ж не той, який хотілося б. Якщо читаючи ці рядки, ви впізнали себе – не впадайте у відчай. Вчіться правил комунікації! Отже:
правило №1: починайте говорити партнеру про свої очікування, бажання, сподівання. Повірте, за правильної подачі ви будете приємно здивовані результатом!
Наступний аспект здорової комунікації у стосунках я проілюструю прикладом: уявіть, що вам дуже хочеться, щоб ваш партнер більше допомагав у побуті. Ви говорите: «Щось я так втомилася – цілий день сьогодні прибирала», або ж: «А ось Сашко Олені так по господарству допомагає!». У першому випадку ваш чоловік може в принципі не здогадатися ні про що, окрім як вас пожаліти, у другому ж – взагалі почує докір.
Виходить, що крім того, що важливо говорити про свої бажання, робити це потрібно чесно і відкрито, по можливості без уїдливих зауважень, натяків і сарказму.
Тому в разі скарги партнерів про те, що «Я йому/їй кажу, а він/вона все одно не робить!» – важливо відповісти собі на запитання: А що саме я кажу? А отже –
правило №2: говоріть про свої потреби/очікування/бажання прямо і відкрито.
Ну, а якщо накопичилося….
Коли у стосунках все ж встигла накопичитися напруга від очікувань, частою помилкою, коли ми все ж таки починаємо заявляти про свої потреби, стає зайва вимогливість. І ось, самі того не помічаючи, ми вже не просимо, а практично наказуємо: «Зроби!» (бажано негайно), «Прибери!», «Помий!» тощо. Така тактика не протягне довго, якщо ви все ж хочете побудувати здорове партнерство, і невдоволення все одно залишиться. Тому в даному випадку, застосовуйте
правило №3: говоріть про свої переживання і знову озвучуйте прохання: «Я сумую за тобою. Мені дуже хочеться проводити з тобою більше часу (наприклад, не менше двох днів на тиждень). Ми можемо про це домовитись?» Таким чином, ви отримуєте можливість отримати конкретну відповідь на конкретне запитання. Не забудьте поцікавитися, що вашому партнеру необхідно для виконання вашого прохання.
У разі, якщо кількість накопичених невиправданих очікувань і образ уже не дає дихати, але ви все ж таки хочете спробувати зберегти партнерство і розібратися в собі – сміливо звертайтеся до психотерапевта. А якщо ви все ж таки вирішите піти…
Повертаючись до теми розставання
Скажу, що якщо ви все ж таки ухвалили рішення йти зі стосунків, то окрім запитання «А чи просила/просив я те, чого партнер мені не дав?» варто поставити ще й запитання: «Чи може він/вона дати мені те, чого я хочу?». Максимально чесна відповідь буде корисною для ухвалення остаточного рішення. Трапляється, що стосунки стають «валізою без ручки» – ми їх підтримуємо, тому що вони вже довго тривають, ми багато сил віддали очікуванням, які так і не виправдалися, і нам просто страшно. Страшно, що не зрозуміло, як жити, якщо розлучитися, страшно, що ми будемо самотніми, і зовсім нестерпна думка – що партнер усе ж таки міг давати вам те, що хотілося всі ці роки, але дасть це вже не вам – ви ж його кидаєте.
У разі, якщо ви упевнилися в тому, що прямо озвучували свої побажання, поставте запитання вашому партнерові: а що саме йому або їй необхідно для того, щоб це бажання було задоволено? У цьому випадку, ви зможете:
1. Отримати бажане.
2. Почати переговори на важливу для вас тему.
3 Усвідомити, що для отримання бажаного все ж варто розглянути варіант розставання.
Якщо у вас залишаються сумніви, не соромтеся звертатися до фахівців.
Чому так важливо говорити?
Якщо ваше партнерство не склалося, і ви пройшли розставання, то важливо знати про те, що крах стосунків, так чи інакше, залежав не тільки від вас. Загибель одних взаємин – не є вердиктом про некомпетентність у побудові партнерства. Занадто часто один з учасників союзу бере на себе надмірно багато відповідальності за те, за що насправді відповідають обидва. Партнерство саме так і називається тому, що стосунки в ньому будуються паритетно (англ. раrt – частина) – тобто відповідальність гармонійно розподіляється залежно від ситуації. І якщо вже люди розлучаються – то обидва доклали до цього руку.
Уміння говорити про те, чого чекаєш від коханої людини, обговорення і спільне будівництво планів на майбутнє з урахуванням інтересів обох сторін, а також твереза оцінка плюсів і мінусів – основа гармонійного партнерства.
І наостанок…
Наше благополуччя дуже великою мірою залежить від нас самих. Ми дорослішаємо, мудрішаємо, змінюємося. Вчимося любити, дихати на повні груди, жити. Цей процес розвитку нескінченний, і починати ніколи не пізно!
Любові вам і натхнення в партнерстві!
Ваша,
Анна Харченко.