Мої стосунки з власним тілом складалися дуже не просто. Я завжди була прозоро-худою дитиною, у батьків якої турботливі сусіди регулярно перепитували: «Чи в порядку у вашої дівчинки гемоглобін?». Звісно, він був у порядку. Але запитання лунало регулярно і викликало в мене цілу палітру почуттів: від незручності – до сорому і злості.
А в 15 років трапилася травма хребта й інвалідне крісло. І тут, звісно, сорому ой як додалося. Що парадоксально, у певному сенсі. Адже я постраждала і був саме час поставитися до себе з теплом і розумінням. Але такої навички у мене не було.
Зате досвіду переживання своєї інакшості, від якої ставало соромно, було хоч відбавляй. І попри те, що своє тіло від себе нікуди не сховаєш, я його намагалася якомога менше помічати. Це давало змогу не звертати увагу на накопичений сором за те, що я тепер відрізняюся, але й не давало можливості помітити свій комфорт/дискомфорт і про себе подбати.
У подібному режимі виживання живуть багато хто. Для цього зовсім не обов’язково отримати сильну фізичну травму. Комусь достатньо було час від часу чути «Вічно все ти робиш не так!», або «Можна було б і краще постаратися», при тому, що ви і так виклалися на 110%.
Звісно, на такі фрази багато хто реагує провиною, соромом і подальшим страхом себе показати. Виникає відчуття, що навіть титанічних зусиль ніколи недостатньо. Один зі способів впоратися – це заховати свої переживання. Як варіант – у наше тіло. Саме так з’являється безліч симптомів (мігрені, панічні атаки тощо).
Схожим чином ми себе поводимо й відчуваємо ще й тоді, коли намагаємося ховати якісь свої частини особистості, які вважаємо непривабливими, або неприйнятними. Наприклад, як відомо, чоловік, що плаче, – слабак. А чоловік з інфарктом – цілком собі солідно. У першому випадку можна часто зустріти осуд, у другому – жаль і підтримку. Почуття, заховані в тіло, завжди по вас зрикошетять. Це, швидше, питання коли, а не якщо.
Адже в подібних випадках ми переробляємо тілом те, що важливо вміти проживати і висловлювати. А для цього необхідно знайомитися з собою. У цьому сенсі психотерапія – один із найкращих шляхів, які можна обрати. Це щотижнева година турботи про вас і тільки про вас. Це простір, у якому можна нарешті видихнути, розслабитися й отримати підтримку у відповідній для вас формі без страху бути присоромленим.
І тоді «непривабливі» сторони стають джерелом ваших ресурсів, а там, де завжди була яма, в яку ви провалювалися, з’являється опора. Адже на боротьбу з тим, що вам не подобається, йде величезна кількість сил. Уявіть, як би ви почувалися, якби могли їх витратити на всілякі приємності.
Ба більше, людина починає переживати себе красивою у всіх сенсах цього слова тоді, коли максимально відчуває свою цілісність. А це означає, що вона здатна приймати і своє тіло, і свої різні частини особистості.
Сьогодні у своїй психотерапевтичній практиці я з великим задоволенням працюю з темою прийняття себе в найширшому сенсі цього слова. Подібна робота дуже копітка, вимагає делікатності й одночасно наполегливості. Але й результати виходять дуже вражаючі. Перевірено особистим досвідом.
Приходьте! Буду вам рада!
#Психологиня_Анна_Харченко