Пам’ятаю, у книжці Елізабет Гілберт «Велика магія» вона описує ситуацію з подругою, яка з благих намірів доволі жорстко критикувала її тексти. І, оскільки, людина була близька, вона не знаходила, що на це відповісти. Але добряче поранилася об її вагому думку. І, навіть, якийсь час думала, що писати – це, можливо, не її. Вже дуже сильно слова подруги звучали в унісон з її сумнівами.
Схожих історій тисячі. І ускладнюються вони ще й тим, що, крім зовнішніх критиків, у нас у голові сидить ще наш особистий, внутрішній критик. І він найсуворіший. Часто він говорить голосом (або словами) когось із тих, хто нас виховував у дитинстві. І, в більшості випадків, критика, яку ми чуємо від інших, просто підсилює (або нагадує нам) цей внутрішній критичний монолог, який ми вже ведемо самостійно.
І тоді людина може воліти поменше проявлятися. Наприклад, не братися за щось нове, що потрібно буде пред’явити іншим. Або авансом вирішити, що вона ніколи не буде достатньо гарною/розумною/успішною в якійсь справі. І замість того, щоб спробувати і перевірити, ми заздалегідь собі пояснюємо, чому це неможливо/дурна ідея/нам це не підійде.
Подібні складнощі, як правило, випливають зі страху облажатися. А ще з ідеї, що треба робити все одразу таким чином, щоб з першої спроби виходило. Звичайно, ми не дарма боїмося провалу. Якщо уточнити, ми боїмося не просто облажатися. Ми не хочемо потім за це винуватитись, або, що більш імовірно, соромитися. Адже якщо подивитися на сьогоднішнє наповнення соціальних мереж, може скластися враження, що всі вже давно себе реалізували і розгадали секрет щастя. А тут ви, зі своїми невдачами.
То що ж робити, якщо періодично голос вашого внутрішнього критика заглушає здоровий глузд?
По-перше, пам’ятайте, що якщо ви наважуєтеся не просто про щось мріяти, а реально робити, у вас періодично траплятимуться невдачі. І що більше ви робите, то більше у вас буде різного досвіду. І не обов’язково позитивного. Це норма, а не виняток із правил. І вона працює абсолютно для всіх.
Просто на загальний огляд ми виставляємо приємні моменти і перемоги. А інший бік успіху ховаємо. І дуже даремно. Адже в ньому багато ресурсу. Уявіть, що замість того, щоб витрачати сили на спроби впоратися з напруженням від того, що ви ховаєте свій страх невдачі, ви з ним примиритеся. Як зміниться ваше життя, якщо всі ці колосальні сили ви пустите у справу, якою хочете зайнятися?
По-друге, важливо плекати до себе тепле і приймаюче ставлення. Наприклад, коли вам стає соромно або страшно, замість того, щоб сварити себе за це і давати волю внутрішньому критику, постарайтеся бути на своєму боці. Якби до вас прийшла близька людина, яку ви любите, і їй було погано, навряд чи б ви її лаяли. То чому б не почати ставитися з таким же теплом до себе? Здатність не продовжувати забивати собі ж у ворота, коли вам і так складно, допоможе впоратися навіть із найважчими періодами вашого життя.
По-третє, формуйте систему підтримки. Вкрай важливо, щоб у важку хвилину ви могли розраховувати не тільки на себе, а й на пару-трійку близьких людей, які підставлять плече. Причому не тільки в горі, а й у радості. Знайти тих, хто з вами розділить перемоги, може виявитися не просто, але зробити це важливо. Адже у вашому успіху ви точно сподобаєтеся не кожному, що теж цілком нормально.