Поняття жалості, як правило, має вкрай негативні конотації. Ми жаліємо вбогих сіромах. А ще слабких. І на тлі всюдисущого успішного успіху це не модно, не популярно, і переживається як щось дуже сороміцьке.

Гадаю, саме з цих упереджень народився такий стійкий міф про жалість, як про щось, чого треба боятися як чуми і всіма силами уникати. Але чи реалістично це, прожити життя, так жодного разу не пошкодувавши ні себе, ні когось іншого? І чи можливо ніколи не потребувати того, щоб пожаліли вас? Коротка відповідь – ні.

І перш ніж ви обуритеся, давайте я розповім про жалість трохи більше. На превеликий жаль, це те почуття, яке часто фонить сильним соромом. А не хотіти відчувати сором – цілком нормальне бажання. Але шлейф сорому виникає не просто так. Дуже часто форма, в якій нас намагалися пожаліти, була абсолютно неприйнятною.

Наприклад, коли посил дуже узагальнений: мовляв, «бідний ти, нещасний! як же тобі в житті не пощастило!». Після такого може захотітися якнайшвидше зібратися в купу і ніколи більше не ділитися труднощами. Через узагальнення людина почувається щонайменше ніяково, або, навіть, сприймає таке послання як принизливе.

І тоді легше заштовхати свої переживання назад, і з останніх сил намагатися вирішувати проблеми, ніколи не просячи про допомогу. Така поведінка легко призводить до ще більшого стресу, або навіть депресивних станів різного ступеню тяжкості. Саме тому вміння пожаліти себе (чи іншого) в потрібний момент – це навичка, яка необхідна для повноцінного життя.

Але для того, щоб жалість прийняти, та ще й відчути через неї підтримку, важливо дотриматися низки правил.

 Висловлюйте жаль фокусовано, без узагальнень. Наприклад, ви можете пожаліти себе або когось, що йому зараз страшно/сумно/боляче або якось іще. Тоді у вашої емоції є цілком конкретна адреса, за якою відправляється це послання.

А це означає, що в людини є багато інших частин життя (і її самої, як особистості), у яких у неї все гаразд. І ви хочете підтримати тільки в тому місці, де є труднощі. Це означає, що ви визнаєте і її сильні сторони, завдяки яким вона здатна впоратися із ситуацією.

 Будьте обережні з непроханою жалістю. Не намагайтеся заподіювати добро там, де про нього не просили. Для такої делікатної емоції, як жалість, важливий добрий контакт із людиною і довірчі стосунки. Інакше, найімовірніше, це буде недоречно, і ви обидва в підсумку відчуєте дискомфорт.

 Спеціально для тих, хто боїться себе пожаліти, бо «а раптом я тоді взагалі розсиплюся на запчастини і ніколи не зберуся назад»: нам усім потрібні перепочинки і зупинки, в яких ми підзаряджаємо свої внутрішні батарейки для подальшого руху. Здатність пожаліти себе у скрутній ситуації ніяк не забере у вас навичку справлятися з труднощами, якщо вона у вас уже є. Вона допоможе зарядити батарейки.

Де ж та межа, за якою жалість до себе чи іншого стає проблемою? Мабуть, це відбувається тільки в тому випадку, коли жалість стає єдиним способом жити. Але, як правило, тим, хто переймається тим, як би зайвий раз себе не пожаліти, це не загрожує.
Тож пам’ятайте, що пожаліти себе (або щоб пожаліли вас) у потрібний момент – важлива частина турботи про себе в скрутну хвилину. Тож будьте на своєму боці. Особливо, коли вам і так не солодко.

#Психологиня_Анна_Харченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *