Вчора мені пощастило слухати лекцію гештальт-терапевта зі світовим ім’ям Боба Рєзніка про те, як влаштовані стосунки в парі, що їх зміцнює, а що руйнує вщент.
Коли мова заходить про шлюб, дуже часто пропагується ідея про те, що потрібно обов’язково стати єдиним цілим. Починаючи від Писання, в якому говориться: «і будуть двоє одна плоть», і закінчуючи романами та голлівудськими романтичними фільмами, де люди жили довго й щасливо та померли в один день, нам транслюють картинку, в якій немає місця (або, його вкрай мало) для індивідуальності та відмінностей.
Звичайно, фаза, коли ми зливаємося з іншим, цілком нормальна і закономірна на початку стосунків. Але вибудувати здорові, живі стосунки, перебуваючи в такому стані постійно – завдання неможливе.
– Але ж раніше люди жили в шлюбі все своє життя і в них виходило! – можливо, заперечите ви. Так. Питання в тому, скільки з цих шлюбів були щасливими і люди не залишалися разом тільки зі страху осуду суспільством або релігією, зі страху самотності або фінансової залежності від іншого?
Ба більше, жити в шлюбі з однією і тією самою людиною було не складно ось з якої причини. Річ у тім, що до винаходу антибіотиків середня тривалість шлюбу становила (увага!) лише 7 років. Не так вже й довго, правда?
Цілком можна потерпіти. А там – чи хвороба якась трапиться, чи неврожай, чи війна, чи щось іще. Натомість сьогодні, коли ми живемо значно довше, нам доводиться вчитися будувати стосунки на набагато довшу дистанцію. Проблема полягає в тому, що ми намагаємося використовувати ту саму модель злиття – тобто бути єдиним цілим.
А щоб бути єдиним цілим, у нас не повинно бути відмінностей. І щоб їх позбутися, можна піти трьома шляхами.
Ви можете спробувати «підігнати» себе під партнера і, відповідно, втратите себе. Напевно вам відомі випадки, коли одна людина відмовляється від багато чого на користь іншої аж доти, доки не перестає розуміти, чого вона сама хоче від життя.
Ви можете відсторонитися від партнера, тому що він не такий як ви, і втратити важливу для вас людину.
Або ж (і це найпопулярніший спосіб, як мені здається), ви можете почати партнера переробляти під себе. Я б сказала, що це наш народний спорт, який створює безліч конфліктів. І, звісно, що більшою і кривавішою стає зона бойових дій у ваших стосунках, то нижчими є шанси на відновлення порозуміння і близькості між вами.
На щастя, фатальних для стосунків конфліктів вкрай мало, і часто вони лежать у площині великих цінностей. Наприклад, якщо ви хочете дітей, а ваш партнер категорично проти і повідомляє вам, що так буде завжди. Або, якщо ви дуже релігійні, а вашій партнерці це зовсім не близько.
У будь-яких інших конфліктах важливим є не зміст того, про що ви сперечаєтеся, а скоріше ваш спосіб поводитися з відмінностями між вами. Тож хороша новина полягає в тому, що вам не потрібно відмінностей позбуватися. З ними важливо навчитися взаємодіяти. Адже саме завдяки тому, що ми різні, у нас народжується щирий інтерес одне до одного. Якби ми були однакові, нам би було смертельно нудно.
І під кінець зроблю застереження, що злиття не є злом, звісно. Це прекрасне переживання, яке ми можемо відчувати багато разів протягом життя з нашим партнером. Проблеми починаються тільки в тому разі, якщо в нас є очікування, що в такому стані можна перебувати цілодобово, і що шлюб нам це гарантує.
Насправді ж, основне завдання – навчитися переживати близькість і бути разом навіть у нашій різниці. Це саме те, що здатне зробити ваш союз міцним, щасливим і, як наслідок – довговічним.