Пам’ятаю, що після перенесеної спинальної травми в 15 років я насамперед зненавиділа слово терпіння. Щоразу, коли я починала скаржитись про те, що «лежати вже немає сил», мама моєї сусідки по палаті говорила: «Аню, головне – терпіння». І я, звісно, бісилася ще сильніше. Але лежачи, та ще й зі зламаним хребтом, ці почуття було вкрай складно висловити.

Думаю, що в нашій культурі надто часто пропонують «потерпіти» там, де доречні зовсім інші почуття та поведінка. Таким чином, це слово набуло негативних конотацій і для мене. Звісно, на сьогоднішній день, я дуже ціную цю якість. І, як мені здається, добре нею володію. А ще, терпіння для мене умовно ділиться на два види.

Перший вид терпіння – терпіння творче. Наприклад, ви довго і наполегливо робите щось важливе/потрібне/корисне, а необхідний результат приходить не з першої спроби. І навіть не з другої, чи третьої. Але ви продовжуєте глибоко дихати, аналізувати ситуацію, зберігати спокій і виконувати необхідні дії для досягнення вашої мети. Таке терпіння матиме позитивний вплив на все, за що б ви не взялися.

Але чим важливіше завдання, тим може бути складніше «зберігати спокій і продовжувати чистити кулемет». І тут виникає величезна спокуса засмутитися і поставити на цьому завданні (а може, і на собі – все залежить від масштабів вселенської печалі, яку ви схильні переживати) хрест.

У когось у подібних ситуаціях може виникати сильна злість. Але, якщо за собою поспостерігати, ви швидко помітите, що, піддаючись цьому почуттю, ви тільки сильніше розпалюватиметеся праведним гнівом, але завдання розв’язуватися так і не буде. Тому вкрай важливо вчитися переживати фрустрацію, з якою ви зіткнулися, що є одним із показників зрілості особистості.

Адже під злістю завжди буде цілий набір переживань – розчарування, безсилля, печаль тощо. Дозволивши собі це прожити, ви зможете з новими силами повертатися до виконання завдання, поки його не вирішите. До речі, цієї навички можна чудово навчитися під час психотерапії.

Другий вид терпіння – руйнівний. У моєму розумінні, це, загалом, ніяким терпінням (у сенсі зрілого вміння усвідомлено переживати фрустрацію) і не є, але часто підноситься як щось шляхетне, що робить із вас хорошу людину.

Ви руйнуєтеся, коли терпите (в тому сенсі, що утримуєте, ігноруєте, не помічаєте) дискомфортні почуття в різних ситуаціях. Таке придушення переживань часто призводить до того, що, досягнувши критичної маси, вони виливаються в крики, істерику, або навіть фізичні хвороби чи депресію.

Між подібними вибухами ви робите вигляд, що все гаразд, вас ніщо не зачіпає і не турбує. У випадках, коли здатність до самоаналізу та критичного мислення в людини знижена, вона може щиро не помічати, що вже давно відчуває дискомфорт, а, наприклад, постійні мігрені здаються лише випадковістю.

Як же бути в подібних випадках?
По-перше, вчіться звертати увагу на свої почуття. Вони є важливими маркерами, які повідомляють нам про наші потреби та сигналізують про ситуації, коли щось пішло не так. Що раніше ви помітите дискомфорт, то більше шансів із ним впоратися таким чином, щоб вас це не підкосило і не вилилося у вибух.

По-друге, вчіться озвучувати те, що з вами відбувається. Для будь-якого переживання можна вибрати відповідну форму, в яку можна його загорнути. Це сприятиме зниженню вашої внутрішньої напруги.

Звісно, у випадках, коли в людини вкрай мало навичок помічати свої почуття, та ще й комунікувати їх іншому, може знадобитися допомога фахівця. І тут особливо важливо добре про себе подбати – адже це інвестиція у вищу якість вашого життя.

Набуті навички залишаться з вами назавжди і ви зможете вдосконалювати їх самостійно та робити своє життя щасливішим рівно стільки, скільки забажаєте.

#Психологиня_Анна_Харченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *