Довіра – просте слово, і не завжди проста дія. Довіра нам необхідна, як повітря. Довіра до життя, до себе, до нашого партнера. Це те, що дає нам змогу розслабитися і не намагатися контролювати все на світі. Це те, завдяки чому формуються глибокі, щирі та близькі стосунки.
На початку будь-яких стосунків, у нас є певний «кредит довіри» до людини. Тобто ми віримо, що нас не образять, не зрадять, не обдурять тощо. Ми розслаблені, і не прораховуємо, що може піти не так. Звісно, в юному віці цьому можуть сприяти ще й рожеві окуляри наших ілюзій, які незабаром розбиваються об реальність. Але вже в більш зрілому віці, після кількох невдалих спроб побудувати стосунки, може здатися, що це і зовсім неможливо. Адже ми вже не вибираємо партнерів, які нам зовсім не підходять. А одним із каменів спотикання стає якраз складність довіритися іншому, навіть якщо все говорить про те, що зробити це було б варто.
Здебільшого, так відбувається від того, що ми боїмося знову відчути біль. І від цього починаємо всіма силами уникати вразливості, а разом з нею – близькості у стосунках. Тоді в людині можуть одночасно жити два конфліктні бажання – бути з кимось, і водночас нікого до себе не підпускати.
Робота над здатністю довіряти одна з найбільш кропітких і вона потребує часу. Тут я була б рада дати покрокову інструкцію «як реанімувати довіру», але навряд чи вона існує. Надто вже тонка це матерія. Але дещо рекомендувати все ж можливо. У випадках, коли довіра постраждала, важливо не вимагати від себе негайного результату, пам’ятаючи, що вчитися довіряти – це процес, а не кінцева мета. Це зменшить градус засмучення від ситуацій, коли «знову нічого не вийшло».
Також важливо пам’ятати, що довіра до іншого починається з уваги до своїх почуттів і потреб та довіри до себе. Адже коли близькі стосунки не вдаються, багато хто стикається з почуттям сорому, припускаючи, що з ними щось не так, або ж провини – начебто відповідальність за стосунки лежить тільки на одному їхньому учаснику. Зазвичай із реальністю це нічого спільного не має, зате сильно заважає перетравити те, що трапилося. У цьому разі дуже корисно ділитися тим, що з вами відбувається, з близькими до яких ця сама довіра є.
Звісно, це вимагатиме від вас сміливості ризикнути і відкритися. А оскільки таке рішення лякає, то на початку шляху може стати в пригоді психолог. У подібних ситуаціях психотерапія – чудовий тренувальний майданчик з ременями безпеки, на якому ви зможете отримати досвід переживання найрізноманітніших почуттів із людиною, яка вас не кине, не відвернеться, не повчатиме й не даватиме поради.
Це не означає, що в підсумку, вам ніхто не зможе зробити боляче. Зате це означає, що ви точно знатимете, що не загинете, якщо раптом стосунки не складуться, у вас з’явиться глибше почуття власної цінності, а палітра емоцій і фарб вашого життя стане яскравішою. А з можливістю відкриватися прийде і шанс справжньої близькості, яка прекрасна на стільки, що варта ризику бути вразливим.
#Психологиня_Анна_Харченко