Усе ніяк не доходили руки написати про тренінг із протидії домашньому насильству, який я відвідала минулої п’ятниці. Протягом року до приїзду в США, я працювала з цією темою в Україні, і мені було дуже цікаво послухати американських колег. Спікер – Dr. Jenkins – розповідала про челенджі та успіхи, з якими вона стикалася за майже 25 років практики.
Як завжди, мене щиро вражає, на скільки схожі сценарії стосунків жертва-агресор незалежно від країни, національності, і навіть доходу. Всупереч поширеній думці, що домашнє насильство трапляється винятково в бідних сім’ях, реальність доводить протилежне. Натомість приховувати проблему в разі хорошого матеріального достатку виходить набагато краще.
Зі свіжої інформації почула цікаву концепцію про такий вид насильства, як «spiritual violence» (духовне насильство). Такий вид аб’юзу відбувається в тому випадку, коли людина використовує релігію для того, щоб маніпулювати партнером і отримувати те, що їй хочеться. Або ж, коли посилається на священні тексти для того, щоб виправдати насильство, і посіяти в жертві нескінченне почуття провини.
Про види насильства написано нескінченно багато, тому я тільки коротко їх назву, і трохи докладніше зупинюся на видах психологічного насильства, оскільки його легко виправдати фразою «Але ж я її не б’ю!», і не так просто розпізнати.
Отже, насильство може бути фізичним, психологічним, сексуальним та економічним (наприклад, коли людину позбавляють зароблених грошей, і вона ними взагалі не розпоряджається, або примушують кинути роботу, щоб повністю залежати від іншого).
Психологічне насильство може здаватися на стільки невловимим, що в окремих випадках його може бути дуже важко описати. А ще, дуже легко виправдати «важким характером». Ось деякі ознаки, які послугують вам тривожними дзвіночками:
– критика і звинувачення, постійне невдоволення партнером (їжу приготовано не ту; рушник у кухні лежить не там; руки виросли «не з того місця» тощо).
– обзивання і грубощі.
– регулярне знецінення партнера. Іноді це маскується жартом або милим тоном голосу («Ой, та вона у мене дурепа. Про що з нею розмовляти?»)
– байдуже ставлення до фізичних та емоційних страждань іншого. Взагалі, ігнорування партнера в довгостроковій перспективі може руйнувати людину навіть сильніше, ніж фізичне побиття.
– постійний контроль (з ким людина спілкується, куди ходить, який одяг носить тощо). Дуже поширена ситуація, коли жертву змушують звітувати за час. Наприклад, агресор вираховує до хвилини скільки часу потрібно, щоб дійти до магазину, купити те, що необхідно, і повернутися додому. Затримка навіть на хвилину суворо карається як мінімум мовчанням, як максимум – побиттям.
– критика на адресу друзів і рідні. Для агресора важливо, щоб жертва залишилася без будь-якої системи соціальної підтримки. Тоді з людиною можна зробити практично все що завгодно. У зв’язку з цим усі друзі жертви стають «поганими», а родичі «тільки погане порадять, і взагалі, ти ж знаєш, що вони мене не люблять, і тільки руйнують наші стосунки».
– газлайтинг. Якщо простіше – це поведінка, коли одна людина маніпулює іншою так, щоб та повірила, що та божеволіє (або, як мінімум, не може покладатися на власні судження).
Щоб краще зрозуміти, який саме вигляд має психологічне насильство, можете переглянути короткий фільм «Але ж я її не б’ю» («It’s not like I hit her»): https: //www.youtube.com/watch?v=_UIdY01jXTs На жаль, знайшла тільки англійською, і без субтитрів. Хоча, хто стикався з психологічним насильством, легко впізнає контекст і без перекладу.
Вихід з аб’юзивних стосунків може бути довгим і непростим, але я нескінченно вірю в наші внутрішні ресурси і в те, що ми можемо набагато більше, ніж про себе знаємо і думаємо. А за додатковою допомогою і підтримкою завжди можна звернутися до фахівця.