– Я хочу бути в хороших стосунках абсолютно з усіма – каже мені якось клієнт – Тому, намагаюся не злитися.
– І як, виходить? – запитую я.
– Не дуже. Врешті, мене бісить абсолютно все.
Або ось ще, з популярного: «Я не люблю, коли злюся сама, і ще більше – коли зляться на мене».
Такі скарги в терапевтичному процесі дуже часте явище. Тема злості об’ємна, і в одній статті навряд чи все опишеш, але я спробую зупинитися на тому, що вважаю важливим.
Злість у нашому суспільстві часто вважається соціально неприйнятним почуттям. Багато хто з нас з дитинства отримує меседжі про те, що потрібно бути ввічливим і не злитися (бо «ти ж дівчинка»), або не плакати (бо «ти ж хлопчик»). Так з’являються табу на певні почуття і на форми їхнього прояву вже в дорослому віці.
За моїми спостереженнями, є кілька поширених способів поводитися з цим не простим почуттям. Хтось воліє свою злість не помічати. Наприклад, ви напевно хоча б раз у житті чули фразу «Я взагалі ніколи не злюся». Чи означає це, що людина дійсно не відчуває злості? Ну, якщо тільки це не Будда – то навряд чи.
Це означає, що почуття не виходить на поверхню усвідомлення і людина його просто не помічає. Але оскільки від почуттів просто так не звільнитися, то в такої реакції завжди будуть побічні ефекти. Наприклад, злість може соматизуватися, і в людини з’являтимуться регулярні головні болі (або якісь інші, складніші проблеми зі здоров’ям) – адже почуттю все одно потрібно знайти вихід.
Ще один спосіб давати раду злості, це помічати її виключно в інших, але не в собі. Тоді, наприклад, може здаватися, що всі навкруги – «злі люди», і тільки сам потерпілий, звісно, Д’Артаньян і весь у білому. В англійській мові є прекрасне словосполучення – «to own something». І коли його застосовують щодо почуттів, виходить «to own a feeling» – що дослівно означає «володіти почуттям». Це означає, що людина про своє почуття знає і визнає його (у гештальт-терапії це називається «привласнювати почуття»). Так ось, в описаному вище прикладі злість залишається не привласненою, і в людини начебто не залишається жодної можливості змінити ситуацію.
Ще одна з поширених проблем зі злістю – це плутати саме почуття з дією. Багато хто, помітивши в собі злість, миттєво почуваються з цього приводу винними або присоромленими, вважаючи, що її наявність автоматично робить їх поганими людьми. У цьому разі в людини немає в арсеналі способів обходження з цим переживанням, а висловити його здається дуже неввічливим. Часто люди з таким типом реакції хочуть, щоб інші самі здогадувалися про їхні бажання та потреби – тоді в них не буде приводу про це егоїстично (в їхньому уявленні, звісно) заявляти, так само як і не буде приводу злитися.
Можна ще спробувати злість придушити або проконтролювати. Дехто зрештою злиться на стільки сильно, що їм здається, що якщо цьому почуттю дати вихід – то це буде рівнозначно вибуху ядерної бомби, яка знищить усе навколо.
Ще можливо зливати напругу за допомогою биття подушки або перегляду серіалу на кшталт «Декстер». Напруги стає менше, але радикально ситуація не змінюється.
У цьому випадку (як і у всіх інших, загалом) важливо розуміти, що почуття злості маркує важливу потребу, яка не задоволена. І якщо вже вам так хочеться рознести все навкруги, то, прислухавшись до себе, виявиться, що насправді вам від співрозмовника може хотітися турботи/підтримки/уваги тощо, а крім злості, вам ще може бути дуже боляче, або страшно, або сумно (тут підставте свій варіант).
То що ж робити зі злістю?
По-перше пам’ятати, що всі наші почуття рівноцінно важливі й відчувати злість нормально. Вона необхідна нам так само, як любов або радість. Насамперед злість призначена для того, щоб ми могли відстояти свої кордони в контакті з іншими людьми, змогли повідомити про те, що для нас важливо, або що не влаштовує. Фактично, злість надає сили для того, щоб змінити ситуацію, в якій ви опинилися.
По-друге, важливо відокремлювати почуття злості від дії. Відчувати злість – нормально, а ось розлютитися і тієї ж секунди кидатися на домашніх із криками «чому ганчірка в кухні лежить на три сантиметри лівіше, ніж зазвичай?!» – ні.
Вчіться помічати які ще почуття супроводжують вашу злість. Це допоможе помітити вашу справжню потребу, а тоді вже можна шукати способи, як її задовольнити у безпечний для вас і для оточуючих спосіб.
Під час роботи з почуттями я завжди нагадую клієнтам, що жодне переживання не триває вічно – чи то радість, чи то злість, чи то прикрість, чи то щось іще. Тому коли ви даєте почуттю просто бути, рано чи пізно воно себе вичерпує.
Якщо страх перед силою почуття так і не зменшується, а розуміння, що з цим усім робити, не прибуває, краще звернутися до психолога і «підірвати» цю міну сповільненої дії в безпечних для вас і вашого оточення умовах.
#Психолог_Анна_Харченко