Лиходієм може бути кожен. Навіть я або ви. Ось одна з центральних думок книжки відомого американського психолога Філіпа Зімбардо «Ефект Люцифера» (хто не захоче подужати цілу книжку, можна коротко почитати на Вікіпедії про Стенфордський тюремний експеримент, з якого починається розповідь).
У нашому індивідуалістичному суспільстві ми звикли думати, що жорстокість залежить більшою мірою від особистісних чинників. Наприклад, від характеру, генетичної схильності, або ж наявності/відсутності серйозної психопатології. Таким чином, ми відокремлюємо себе від людей, яких вважаємо «моральними виродками», і вважаємо їх ложкою дьогтю в бочці меду. Є вони (не нормальні), а є ми (здорові та високоморальні громадяни). Так усім живеться спокійніше.
Зімбардо пропонує подивитися на це трохи інакше. А що, якщо сама ситуація є «діжкою дьогтю», а Люцифер є в кожному з нас, навіть якщо ми в житті й мухи не образили? Такою «діжкою» може стати установа закритого типу (в’язниця, наприклад), участь у секті, неблагополучний район, у якому людина росте, або ж війна. І тоді може виявитися, що зовсім не важливо, на скільки ми з вами «медові». Дьогтю все одно більше.
А це означає, що за певних обставин, навіть звичайнісінькі, психічно здорові люди, можуть повестися нелюдяно.
Як приклад можна навести офіцера гестапо Ейхмана. В аналізі його психіатричної експертизи йдеться про таке: «Проблема з Ейхманом полягала саме в тому, що таких, як він, було багато, і багато хто з них не були ні виродками, ні садистами – вони були і є жахливо та жахливо нормальні. … ця нормальність була страшніша за всі звірства разом узяті, оскільки вона передбачала, що людина скоює свої злочини за таких обставин, що вона практично не може знати чи відчувати, що чинить неправильно».
Чи знімає наявність «діжки дьогтю» особисту відповідальність за скоєне? Звісно, ні. Навіть коли цю саму відповідальність обіцяє понести авторитетна особа, яка має владу значно більшу за вашу.
То чому ж хороші люди за певних обставин роблять жахливі вчинки? Для цього мають бути наявні певні чинники. По-перше, будь-яким нелюдським вчинкам на руку грає страх. Наприклад, дуже зручно, коли з’являється великий і знеособлений ворог, якого можна звинуватити у всіх бідах. По-друге, авторитетні фігури на цього ворога регулярно вказують.
Якщо за таких обставин лідери роблять гучні заяви, з яких випливає, що населенню потрібно пожертвувати якимись правами і свободами заради того, щоб держава могла їх захистити – це чистої води маніпуляція. Якщо ж народ погоджується, надалі ситуація стає тільки гіршою (яскрава ілюстрація цього пункту наявна у двох наших сусідніх країнах, одна з яких чинить геноцид спираючись як раз на штучно створений образ ворога).
По-третє, немає ясності, як діяти. Якщо говорити про закони або норми, як про правила гри, то вони стають розмиті, і трактувати їх можна по-різному. Це створює ефект «вічного зараз». Ніби минуле не має значення, а майбутнє ніколи не настане. А разом із ним не настане і відповідальність за скоєне.
До речі, пересічні законослухняні громадяни, які найбільш схильні до конформізму, можуть легко підкоритися владі, яка перетворилася на режим, навіть не помітивши цього. Адже вони намагаються бути до кінця хорошими і законослухняними, здійснюючи надалі страшні речі (наприклад, роблячи доноси на ні в чому не винних співвітчизників). Як жаба не помічає, що вода поступово нагрівається, так і ми можемо не помітити значних змін, які відбуваються поступово.
Книгу Зімбардо по праву можна назвати «мандрівкою в серце темряви», і вона точно не з легких. Але є і хороші новини. Світлий бік і внутрішній герой теж є в кожному. І герої – це теж звичайнісінькі люди. Зімбардо пропонує 10 кроків, зробивши які ви будете на вірному шляху, і зможете протистояти впливам «діжки дьогтю».
- Знайте, що темна сторона є в кожному з нас, і визнавайте власні помилки.
- Пам’ятайте про те, що постійно жити «на автопілоті» зручно, але небезпечно. Тому не забувайте використовувати критичне мислення та розвивати усвідомленість.
- Беріть на себе відповідальність за свої рішення (особливо в ситуаціях, де вам пропонують цю відповідальність розділити – або, можливо, взагалі з вас зняти – в обмін на сумнівні дії).
- Проявляйте свою індивідуальність; розвивайте відчуття власної цінності та помічайте це в інших. Будь-яка деіндивідуація – родючий ґрунт для зловживань.
- Розрізняйте владу, що ґрунтується на професіоналізмі, мудрості, старшинстві чи особливому статусі, що заслуговує на повагу, і тих, хто вимагає сліпої покори.
- Вчіться визначати, коли варто слідувати груповим нормам, а коли варто з ними не погодитися.
- Будьте більш «frame-vigilant», або ж більш пильними до контексту, в якому інформація подається. Ми схильні хотіти те, чого, як нам кажуть, не вистачає (навіть якщо це фактично не так). Пам’ятаєте, як з магазинів кілька разів зникала гречка і сіль, просто тому, що хтось десь почув, що ці продукти скоро закінчаться?
- Ухвалюйте рішення спираючись на свої цінності, і дивіться на ситуацію з перспективи минулого, сьогодення і майбутнього.
- Ніколи не жертвуйте особистими свободами в обмін на обіцянку безпеки. Обмеження будуть негайними, а безпека віддаленою і примарною.
- Шукайте людей, близьких вам за духом і переконаннями. Протистояти системі поодинці може виявитися практично неможливим.
Звичайно, потрапивши в складну ситуацію, буває легше сказати, ніж зробити. І тим не менше, я вірю, що наш внутрішній герой і наш світлий бік набагато сильніші, ніж ми собі уявляємо. Навіть якщо ви з цим героєм поки що не знайомі. Буває, що ми не вибираємо ситуацію, в якій опинилися, але за нами завжди залишається вибір, на чому фокусувати свою увагу і чи брати відповідальність за свої дії чи бездіяльність.